Смуток та горе давно увійшли в мою хату: менша дочка 35-ти літ — інвалід I групи, пересувається з допомогою інвалідної коляски. Старша працює після інституту у Вінниці. Чоловік мій залишив сім’ю, де було забагато турбот, і пішов до іншої, легшої долі шукати. Сама я теж хвора, відчуваю, що серце довго не витримає складностей побуту. Турбуюся лишень про доньку-інваліда. Та це усе поточне життя гріховного світу. А як віруюча християнка я маю безумовну втіху у Господі Ісусі. Щоразу, звертаючись на колінах до мого Спасителя, я відчуваю підтримку та надію. «Господь усе знає! Він не залишить мене без допомоги», — не раз кажу я собі, і ці роздуми заспокоюють мене у горі та смутку. А нещодавно побачила мого Ісуса уві сні, і така радість охопила серце, що й не сказати! Мимоволі взялася за перо, і полилися вірші. Нехай недосконалі за формою, але щирі за змістом. Хочу з вами, дорога редакціє, поділитися. Якщо можна, надрукуйте мій несподіваний поетичний доробок у вашій газеті:
Приснився сон, і все так сталось:
я вийшла з хати, бо не
спалось,
На лаві під берізку сіла,
на небо зоряне
гляділа.
Ісус Христос з небес спустився
і як
живий мені явився.
Прийшов до мене в час важкий
Сам
загадковий і простий.
Я запитала, чи Він
чує,
як я благаю та молюсь,
Для себе милості не
прошу,
лиш за дітей, за них боюсь.
Він
відповів, що чув і знає,
тому мені допомагає.
Якби не
знав, то не прийшов
і тут би мене не
знайшов.
Кілька хвилин ми вдвох сиділи,
на
небо зоряне гляділи,
Я почувалась ледь жива,
але...
щасливою була.
Тут Він неспішно з лави
встав,
рукою знак якийсь подав
Мовляв, пора! Мене
покинув,
і від землі у вись полинув.
З тих
пір пройшло чимало днів.
Щодня той сон перед
очима,
Щодня Ісуса живим бачу,
а в душі спокій —
більш не плачу!
К.А.Качинська,
мпт Летичів.